► Доручіть комусь зі студентів прочитати Дії Апостолів 2:42-47 всій групі. Які деталі в спілкуванні церкви після П'ятидесятниці ви помітили?

У книзі Дії Апостолів описане життя церкви після П'ятидесятниці. «Всі, хто увірували були разом, і все у них було спільне». Багато людей продавали майно, щоб підтримати спільне життя громади. Вони часто зустрічалися для поклоніння в храмі і спілкування по домівках.

За часів, коли робота Духа Святого досягала в них найвищого рівня, громадське життя церкви була найбільш сильним. Для ранніх віруючих бути частиною церкви означало набагато більше, ніж відвідування недільних служінь: вони щодня розділяли свої життя з іншими християнами.

Церква названа сім'єю (До Галатів 6:10; До Єфесян 3:15); віруючі — дітьми Божими (До Галатів 3:26; 1 від Івана 3:2), що називають один одного братами і сестрами (Якова 2:15;1 до Коринтян 5:11).

Уявімо сім'ю, зрозумілу більшості представників людства. Спільнота родичів формувала клан, який був частиною племені. Розширена сім'я забезпечувала захист, доступ до справедливості, землю, роботу, шлюб, освіту, турботу в старості, підтримку сиріт і вдів. Уявіть собі світ, в якому все це було недоступно поза сімейними зв'язками.

У такій культурі всі слідували одним віруванням. Дітей ростили в сімейних традиціях, і релігія не була особистим вибором. Від багатьох, навернених в християнство, відвернулись сім'ї, і вони втратили всі переваги, які давала родина. Церква ставала їх новою сім'єю, тому вони називали один одного братами і сестрами. Люди в громаді допомагали один одному і залежали один від одного.

Якби члени общини зустрічались тільки по неділях, вони б думали, що зібрання і є церквою; новозавітна церква збиралася по неділях, але була дієвою щодня.

► Чим відрізняється церква, в якій члени общини розділяють свої життя один з одним кожного дня?

Пастори повинні знати, що служити громаді посеред тижня так само важливо, як і вести служіння поклоніння в неділю. Необхідні всі види духовних дарів, а не тільки ті, які використовуються в церковному недільному служінні. Для кожної людини є служіння. Люди в общині зможуть усвідомити, що означає по-справжньому бути частиною духовної сім'ї.

Як сім'я віри, церква присвячує свої людські ресурси і знаходить Божі для задоволення різних потреб тих членів церкви, які перебувають в спілкуванні і являють світу Божу мудрість у кожному аспекті життя, а також запрошують неспасенних до навернення та приєднання до сім'ї.

Якщо члени громади розділяють життя один одного, то їхнє спільне проведення часу буде включати наведені нижче аспекти.

1. Служіння планується і проводиться спільно. У багатьох церквах лише невелика команда відповідає за планування і реалізацію труда в церкві; насправді ж, кожен член громади повинен мати можливість брати участь в життєдіяльності церкви, навіть новонавернений.

2. Потреби задовольняються спільно. Якщо у людини є проблема, вона повинна шукати допомоги у друзів з церкви. Це не означає, що людині можна дозволити бути безвідповідальною, однак, якщо вона докладає зусиль у вирішенні свого питання, церковна сім'я повинна бути готовою допомогти.

3. Робота виконується спільно. Міцні взаємини розвиваються, коли віруючі трудяться разом, допомагаючи комусь із громади. Вони можуть також працювати разом, забезпечуючи свої родини.

4. Вільний час проводиться спільно. Члени громади повинні збиратися і проводити разом час дозвілля, отримуючи радість від спілкування, вживаючи спільно їжу, беручи участь в розважальних заходах.

5. Особливі моменти життя святкуються спільно. Не у всіх культурах святкування знакових життєвих подій відбувається однаково. Це особливо важливі моменти, які відзначають люди: ювілеї, початок навчання в школі, закінчення школи, хрещення, день народження, весілля, народження дітей, похорон та ін. Церква також повинна святкувати особливі події разом.

Десятина використовувалася не тільки для того, щоб підтримати храм і служителів, але також, щоб допомагати вдовам, сиротам та приходням. Вона використовувалася для проведення особливих святкувань. Розподіл десятини показує нам, що ці аспекти життя актуальні і для церкви сьогодні.

► Доручіть комусь зі студентів прочитати Якова 2:15-16 всьому класу. Що говорять ці вірші про християнське спілкування?

Іноді люди живуть так, неначе брак фінансів не стосується общини віруючих, але Писання говорить нам, що, будучи частиною сім'ї віри, ми повинні реагувати на потреби людей.

Спілкування означає розділяти з кимось своє життя, ділитися духовними переживаннями. Грецьке слово Koinonia, що використовується в Новому Заповіті, часто перекладається як «спілкування», і також це слово використовується в значенні «ділитися чимось». Іноді воно вживається, коли мова йде про розподіл фінансових ресурсів (2 до Коринтян 9:13, 8:4; До Римлян 15:26).

У першому столітті в єрусалимській християнській громаді не було нікого, хто терпів би нестачу хоч у чомусь (Дії Апостолів 4:34-35), тому що люди ділилися тим, що у них було.

У першому поколінні новозавітної церкви, коли церковному управлінні фінансами з’явилась дискримінація, в служінні почали зустрічатись перешкоди. Коли проблема була вирішена, кількість новонавернених почала збільшуватися (Дії Апостолів 6:1,7).

Християнський письменник Арістід приблизно в 125 році н.е. написав наступне:

«Вони ходять в покорі і доброті, і немає серед них брехні; вони люблять один одного. Вони не зневажають вдів і не ображають сиріт. Той, у кого є, дає тому, у кого немає. Якщо вони бачать мандрівника, то приймають його під свій дах, радіючи йому, як брату, бо вони називають себе братами не за тілом, але за Духом і в Бозі. Коли один з них залишає цей світ, кожен, хто знає про це, дає на його похорон відповідно до своїх можливостей. Якщо вони чують, що когось кинули до в'язниці або утискають за ім'я їх Месії, всі піклуються про його потреби, і, якщо можливо визволити його, звільняють. Якщо є серед них бідний чи нужденний, а у них немає достатньо, щоб поділитися, вони постять два або три дні і забезпечують цю людину необхідною їжею».

Юліан Відступник, римський імператор (н.е., 361-363 рр.), що гнав церкву, сказав наступне про християн: «Безбожні галілеяни годують не тільки своїх бідних, але й наших» [1].

Церква виконує тільки половину своїх обов'язків, якщо вона проповідує покаяння, але не запрошує того, хто розкаявся, в сім'ю віри, де він навчиться наповнювати своє життя. Наприклад, якщо церква говорить жінці, що та не може заробляти аморальним способом, то громада повинна показати їй, як вона знайде підтримку в родині віри.

У деяких частинах світу ми бачимо громади, які живуть в такій християнській єдності; в результаті такого спілкування не тільки видно турботу один про одного, а й прогрес у служінні.

Церкви бідних людей [в Болівії], які насаджуються серед нужденних, не могли покладатися на традиції, допомогу держави, вкладення багатих благодійників або на професійних служителів. Це були громади, члени яких повинні були об'єднувати зусилля, щоб церква могла жити, зростати, проповідувати віру і при цьому виживати. Все їхнє життя було сповнене християнської діяльності. Набагато складніше досягти повного залучення простих членів церкви та їх абсолютної участі в фінансовому забезпеченні християнської громади, коли церкви вже розвинені і утверджені. Серед церков бідних людей таке залучення було нормальним способом життя громади; інша форма життя і служіння була неможлива [2].

Приклад цих церков дещо нам показує. Ми можемо думати, що у громади повинно бути багато грошей, щоб вона могла брати на себе відповідальність за членів своєї общини, але не на цьому базується спільність в церкві бідних людей.

У будь-якому суспільстві люди вже пов'язані фінансово через суспільну економіку. Ми отримуємо плату за роботу, а потім купуємо те, що нам потрібно; в сім'ї ж існує інша економіка. Внесок кожного не вимірюється грошима: від усіх членів сім'ї очікується, що вони будуть допомагати тим, чим можуть, без суворої підзвітності. Допомога надається в контексті сімейних взаємин. Немає очікувань, що кожен член сім'ї буде робити одне й те саме або що робота буде однакового рівня складності нарівні з усіма, але всі повинні працювати, наскільки вистачає їх можливостей; якщо ж хтось відмовляється, то буде викритий і, можливо, не отримає допомогу, яка може йому знадобитись.

Економіка общини повинна бути більше схожа на економіку сім'ї, ніж суспільства. Для того, щоб це спрацювало, взаємини в церкві повинні бути глибшими, ніж відносини звичайної дружби. Це означає, що до того, хто був безвідповідальним в розпорядженні своїми особистими ресурсами або відмовлявся допомогти іншим, буде багато питань.

Община знаходить способи розвитку взаємин. Потрібно вміти пояснювати, що таке церква, людям, які ніколи не допомагають, а тільки просять про допомогу, а також навчати тих, у кого немає навичок співпраці з іншими; викривати тих, хто враховує лише свої бажання і не реагує на зауваження пастора.

► Наведіть приклади того, як члени церкви можуть допомагати один одному (в домашньому господарстві, піклуючись про дітей, в роботі, в кризових ситуаціях).

► Доручіть комусь зі студентів прочитати 1 Тимофію 5:3-16 всьому класу.

Цей уривок містить практичні настанови, як потрібно підтримувати членів общини, що опинились в скруті. Питання, чи повинна церква піклуватися про потреби членів своєї громади, не повинне навіть порушуватись. У вірші 16 сказано, що ті, у кого є така можливість, повинні піклуватися про членів своєї сім'ї, щоб церква, в свою чергу, могла потурбуватися про людей, яким немає кому допомогти. Апостол має на увазі, що фінансове піклування про членів церкви, — це обов'язок церкви.

Очевидно, що, якщо б кожен член громади став фінансово залежним від неї, то допомогу не міг би отримати ніхто. Цей уривок дає вказівки церкві, щоб вона допомагала тим, хто дійсно цього потребує.

У вказаному місці Писання говориться конкретно про вдів, але принципи повинні бути застосовані не тільки до них. Ми знаємо, що церква відповідальна і за інших: в Якова 2:15-16 мовиться, що ми повинні реагувати на потребу брата або сестри; Якова 1:27 згадує про вдів та сиріт.

Три принципи фінансової допомоги церкви членам громади:

1. Першу чергу сім'я повинна брати на себе відповідальність за своїх родичів. Члени сім'ї відповідальні за те, щоб надавати допомогу родичам, щоб церкві не доводилося утримувати їх (5:4,16). Якщо людина не допомагає своїй родині, вона невіруюча (5:8). Якщо пастор бачить в церкві кого-небудь в скрутному становищі, він повинен дізнатися, чи є у нього родичі, які можуть допомогти.

2. Вірний член церкви заслуговує на те, щоб йому допомогли. Вдова заслуговує допомоги, якщо вона провадить життя як вірна християнка та допомагає іншим (5:10); той же принцип застосовується і до інших людей, які опинились в скруті і не здатні забезпечити себе.

3. Для себе і для інших член церкви повинен робити все, що в його силах. Християнин повинен робити все від нього залежне, щоб бути благословенням для інших (5:10). Якщо у нього немає роботи, він може знайти інші способи допомоги людям. Церква не повинна забезпечувати людину, яка не хоче працювати (2 до Солунян 3:10).

► Доручіть комусь зі студентів прочитати 2 до Солунян 3:6-12 всьому класу.

В цьому уривку мовиться про життя ранньої церкви. Тут Павло вирішує проблему людей, які залежать фінансово від церкви і не бажають працювати.

Що ми дізнаємося про церкву того часу? Вони дбали один про одного. Церква відчувала себе відповідальною за кожного і повинна була переконатися в тому, що ніхто з членів громади не голодує; вони були, як сім'я.

Саме з цієї причини деякі ледарювали і жили за рахунок інших. Павло писав про необхідність вимагати, щоб люди робили те, що вони можуть. Якщо хтось не бажає виконувати посильну роботу, то не потрібно йому дозволяти харчуватися тим, що заробили інші.

Прекрасно, коли община, подібно родині, може задовольнити будь-які потреби. Для того, щоб так жити, церкві необхідно дотримуватися певних принципів. У громади повинні бути вимоги до тих, хто залежить від неї фінансово; без цього дуже скоро церква буде обтяжена ледачими людьми і не зможе задовольняти потреби тих, хто дійсно потребує допомоги.

Пасторам і дияконам потрібно направляти церкву, щоб вона функціонувала, як сім'я. Слід реагувати на потреби з любов'ю, але любити — це означає говорити правду. Якщо людина не виконує своїх обов'язків, хтось повинен поговорити з нею про це; якщо не допомагає іншим і не робить того, що вона може, щоб забезпечити себе, церква повинна припинити підтримувати її фінансово.

Ми чинимо мудро, коли ставимо питання, якщо хтось просить про допомогу. Чи готовий він допомагати іншим? Чи працює він, коли може? Чи розпоряджається грошима мудро? Чи бере на себе відповідальність за свою сім'ю?

Багато людей звертаються до християн, щоб попросити про допомогу. У церкви повинен бути спосіб проявити турботу, коли людина приходить вперше, навіть до того, як вона візьме якусь відповідальність на себе. Потім має бути продуманий заздалегідь спосіб розвитку стосунків: людина повинна знати, що їй зробити, щоб стати частиною спілкування церкви.

1. Робота Духа Святого в церкві спонукає людей будувати близькі взаємини і розділяти своє життя з іншими.

2. Церква — це сім'я, в якій люди поділяють життя один одного щодня і працюють разом, щоб задовольнити кожну потребу.

3. Церква запрошує грішника, що кається, до сім'ї віри, де він вчитиметься підтримувати своє нове життя.

4. Якщо церква функціонує щодня, кожному віруючому в ній є місце для служіння.

5. Церковне спільне проведення часу включає в себе служіння, виповнення потреб, роботу, відпочинок і святкування.

6. Християнське спілкування включає також і фінансову підтримку один одного.

7. Церква не зобов'язана допомагати людям, які не роблять усього, що від них залежить, щоб забезпечити себе і допомогти іншим.

1. До наступного заняття студентам необхідно написати коментарі по кожному з семи підсумкових тверджень (всього сім абзаців), пояснивши їх значення і важливість. Потрібно викладати свої думки таким чином, щоб роз'яснити тези тим, хто не знайомий з вивченою темою. Письмова робота повинна бути здана викладачеві.

2. Письмове завдання. Якими способами люди у вашій церкві поділяють, а також беруть участь в житті один одного, крім служіння поклоніння?

3. Нагадування: студент повинен запланувати проведення трьох занять зі слухачами поза класом за матеріалами курсу.